Моє життя зруйнувала коханка мого чоловіка…
А я його обожнювала, хіба що тільки не молилася на нього. Всіляко, цілковито довіряла, бо сама була вірною.
Тепер один біль, невимовний, щемний біль в душі. Я без нього, наче птах без крила, впала на землю й плазую. Розпач, втрачений сенс життя, бо він (ні діти, ні батьки, ні друзі, ні робота), тільки він і був тим моїм єдиним сенсом.
Як дал і жити? Що робити? Двер і зачинилися. Нема є дороги. Глухий кут.
– Вибач, Ніно, я кохаю Олю.
– Дуже добре, що не Колю, – пожартувала я тоді.
Й почалося суцільне пекло. Шість разів ти йшов і повертався. Що тобою керувало? Жаль до мене? До наших дітей? Сором перед батьками? Тобі шкода було зруйнованої родини? А, можливо, просто не міг утримувати нову родину, молоду амбітну дружину, бо ніде не працював, а з бізнесом не складалося?
Любий, ти брехав мені, напівправда – це теж брехня. Ти так само завдавав болю і їй. Ти хотів всидіти на двох стільцях і кожного разу промахувався у багнюку. Як той хробак, заливши очі оковитою, шарпав то до мене, то до неї.
Мені шкода нас усіх. Тебе, бо маєш неспокійне сумління, нечисту совість. Себе, бо так довго зволікала, стоячи перед закритими дверима. Дітей наших, бо це янголи з підрізаними крилами.
В один момент зрозуміла – ти мені такий не потрібен, я не кохаю, не мій герой. Пригадала, що в школі був трієчником, а я відмінницею, з училища тебе відрахували, а я з червоним дипломом закінчила ВНЗ. Я народжувала дітей і працювала на півтори ставки, проводжала і зустрічала тебе, заочника, з сесій. Весь час розділяла твої захоплення фотографією, музикою, рибалкою. Підтримувала, коли створював фірму, банкротився, працевлаштовувався, професійно зростав.
Я витратилася на тебе, я втратила себе, загубилася, розчинилася в тобі.
Все! “Тяжел камень, на дно тянет”… Досить! Я – найкраща і гідна найкращого. Я негайно відкриваю браму і крокую вперед. Ні біжу, ба – навіть лечу, підтримувана невідомою силою. Хоча чому невідомою? Це моя ха РА, харизма, хаРАктер, пРАвда перед собою, перед своїм Я несе мене по життю і РАдість, мо є РА-сонце, яке я дарую всім, не ділячи світ на хороших і поганих, на чесних і брехливих, на грішних і праведних, бо у Сонця теж не існує н і друзів, ні ворогів.
Постскриптум
! Я закінчила водійскі курси. “Колишній” допоміг купити машину. Переїхала до столиці (тут мій “лицар” теж допоміг). Знайшла цікаву роботу. Одягла діамантову корону і вийшла заміж за гідного мене короля. Щоранку, на світанку, дивлячись на Сонце, всотую пристрасть до життя!
Велика книга буття вчить “Возлюби ближнього, як самого себе”. тож, починаймо любити себе, дівчата!
Я вдячна коханці свого чоловіка за досвід відкриття себе. У 50-т життя тільки починається!
Ніна